Історична довідка
опубліковано 24 липня 2018 року о 17:38

Місто Апостолове

Апостолове (до 1923р. с. Покровське) — місто районного значення, центр міської ради, адміністративний центр Апостолівського району, розміщене у південно-західній частині області на водороздільній височині між річками Дніпром, Інгульцем і Базавлуком. Розташованеза 160 км на південний захід від Дніпропетровська, м.Апостолове є залізничним вузлом на перехресті магістралей Дніпропетровськ-Херсон та Запоріжжя-Довгинцеве. За 2 км від міста прохо­дить автотраса Нікополь—Кривий Ріг і канал Дніпро—Кривий Ріг.

Місто Апостолове, як і увесь Апостолівський район, розміщене на Причорноморській рівнині, яка з давніх давен була дорогою для нападу на Русь кочовим племенам: хозарам, печенігам, половцям, монголам і татарами.

Відомості про перших поселенців у цій місцевості сягають у глибину століть. Поблизу міста досліджено кілька курганів доби бронзи (III— І тис. до н.е.), два скіф­ські кургани — Баби і Розкопана Могила (IV—IIIстоліття до н.е.) із похованнями ватажків, у яких виявлено золоті прикраси, зброю і посуд. Досліджені також окремі поховання кочівників XIII—XIV століть.

Починаючи з ХVст. проходить поступове заселення причорноморських степів. Родючі землі, річки багаті рибою, величезна кількість дичини приваблюють до себе переселенців із центральних областей російської держави, а особливо українців-утікачів від панської сваволі. Запорізькі козаки які оселялися тут, створювали зимівники і хутори.

Першіпоселення виникли на території сучасного міста Апостолове у ХVст.

На початку 90-х років ХVІІІ ст. землі, що лежали між річками Кам’янкою та Інгульцем, були ще не заселені. Належали вони Катеринославському намісництву. Річка Кам’янка мала праву притоку, яка протікала степовою рівниною. У кінці ХVІІ ст. – на початку ХVІІІ ст. притока стала пересихати і перетворилася на балку. У обмілілій річці водилися дафнії (водяні воші), від яких вона і отримала назву Вошива.

Після ліквідації Нової Січі у цих місцях поселився правнук гетьмана України Данила Апостолавідставний секунд-майор Ямбурзького кірасирського полку Михайло Апостол. У 1793 році за указом Катерини ІІ він одержав земельний наділ – 12 тисяч десятин землі обабіч степової річки Вошивої для створення нових поселень.

На початку ХІХ ст. у цій місцевості з’являються поселення. Вони населялися переселенцями із Харківської та Чернігівської губерній на підставі указу “Про заселення Новоросійського краю” виданого царем Павлом І 1800 року.

Із Чернігівської губернії переселилися великороси (росіяни), так звані “розкольники”, які виступали проти офіційної церкви “за стару віру” (старовіри). Вони поклали початок південно-східній частині села, яка у народі звалася “понизовкою”. Уцій частині міста і зараз проживає багато жителів із російськими прізвищами.

У 1811 році поселення, що виникло на річці Вошивій, дістало назву Вошиве. Недалеко від села проходив поштовий тракт ( у козацькі часи - Чумацький шлях) із Кременчука на Берислав.

У 1818 році у селі була споруджена церква св. Покрови. Призанесенні села до парафіяльного списку стару назву Вошиве було відкинуто і селу було дано нову офіційну назву – Покровське.У 1835 році у селі проживало 1290 жителів, а за переписом 1859р. – 2088.Це були здебільшого казенні селяни, які платили державі великі податки і виконували різноманітні повинності. Основним їх заняттям було землеробство, скотарство, садівництво, городництво та полювання. Врожай збирали вручну. Заможні селяни застосовували кінні або парові молотарки, віялки. Багато жителів села працювало за наймому місцевих поміщиків - купця другої гільдії М.Д.Корнілова і Синельникова. Заробіток найманих працівниківза 6 місяців становив не більше 20-25 рублів, жінкам платили у два рази менше.

Після реформи 1861 року дальшого розвитку набули місцеві промислові підприємства. Зростала кількість населення. В 1896 році тут проживали 4419, а у 1904 році — 5581 чоловік. У 1912 році у селі було вже 886 дворів із 6929 мешканцями.

У другій половині ХІХ століття у Покровському виникає кілька крамниць, шинків, зростає торгівля. Майже всі торгові заклади належали поміщику Корнілову.

У 1862 році сталася велика посуха.Внаслідок цього наступного 1863 року дуже збільшилася кількість солончакових грунтів, майже повністю загинули сади. У селі було 70 колодязів із питною водою глибиною у 2-3 сажені. Але поява солончаків змінила якість води. У 50-60рр. ХІХ ст. у селі залишилося усього 9 колодязів із питною водою.

У 1853 році село Покровське було віднесене до категорії військових поселень у зв’язку із чим селяни перетворювалися на спадкових солдатів. Одночасно вони виконували і сільськогосподарські роботи. У Покровському військова частина утворювалася із солдатів, що відслужили не менше 6 років у армії, одружених і місцевих жителів – чоловіків від 18 до 45 років, які мали власне господарство. Важким було становище дітей солдат-поседленців, так званих кантоністів. Ці діти з 7 років зараховувались у кантоністи, а з 18 років – до армії. Їх навчав унтер-офіцер успеціальнійротнійшколі.

Перший навчальний заклад– трикласна церковно-парафіяльна школа відкрита у 1871. Першими учнями стали 131 хлопчик і 32 дівчинки, з яких її закінчили 7 хлопчиків та 3 дівчинки - діти заможних селян та поміщиків.

Розвиток залізорудної промисловості на Криворіжжі та зростання виробництва товарного зерна на продаж вимагали розширення мережі шляхів сполучення.

У ХІХ ст. почалося будівництво Другої Катерининської залізниці Довгинцеве-Олександрівськ (нині Запоріжжя)-Волноваха. У 1904 році поблизу Покровського споруджено станцію та вокзал Апостолове (спадкоємці М.Д. Апостола погодилися на прокладення залізниці їхніми землями заумови, що станція носитиме назву Апостолове). Навколо станції утворилося робітниче селище із такою ж назвою.

На околиці села Покровського підприємцем Івановим у 1910 році був збудований цегельний завод, а поміщик Смоляненко збудував у селі паровий млин.

На початку ХХ ст. у Покровському, тоді волосному центрі Херсонського повіту, діяла невеличка лікарня на 10 ліжок з аптекою, яка обслуговувала населення не тільки цієї, але й сусідніх волостей. Медичну допомогу надавали один лікар та аптекар, який виконував також обов'язки фельдшера.

На початок XX століття більше половини селянських дворів Покровського мало від 3 до 5 десятин землі. У той же час 31 поміщицьке господарство володіловід 25 до 30 десятинами землі, 10 сільських багатіїв мали по 50 десятин кожний, а 4 — навіть до 75 десятин. Подібне становище було і з худобою: 102 селянських господарства зовсім її не мали, 114 — були безкінними, по 1—2 коней мала половина дворів. Одночасно 28 поміщицьких господарств мали від 8 до 15 коней, а 3 поміщики — до 20 голів робочої худоби.

У передреволюційні роки село значно розширюється. У 1912р. у селі вже 4 початкові школи.

Поглиблення соціально-економічної нерівності серед селян загострювалося. Під впливом революційного руху робітничого класу селяни піднімалися на боротьбу проти поміщиків. В роки першої російської буржуазно-демократичної революції населення Покровського відмовлялось працювати на панів і куркулів, вимагаючи перерозподілу землі. Влада використала війська, які, вчинили над селянами жорстоку розправу. Жандарми зігнали непокірних на майдан волосного правління і покарали їх нагаями. А жителів села П.І. Лепеху та О.С. Залужного заарештували і засудили на 5 років каторжних робіт.

У березні 1917 року робітники станції Апостолове дізналися про повалення самодержавства. Ця звістка швидко поширилася у селі. Волосний старшина, кілька поліцейських та козаків не змогли зашкодити багатолюдним мітингам у селі та на станції.

На станції у жовтні 1917 р. створено партійну організацію, яка налічувала 18 комуністів.

У січні 1918р. у селі Покровському була встановлена Радянська влада, було організовано Раду депутатів трудящих. Велика кількість селян Покровського брала участь у громадянській війні. Значну роботу по зміцненню Радянської влади в Покровському проводив голова земельного комітету Д.Г.Вовк. Він очолив роботу по розподілу поміщицьких земель між селянами-бідняками. В березні 1918 року він був розстріляний. На залізничній станції Апостолове йому встановлено меморіальну дошку.

У 1920р. частина волостей Херсонського повіту відходить до тільки що утвореного Криворізького повіту, який у 1923р. перетворено у Криворізький округ Катеринославської губернії. До складу Криворізького округу увійшов районний центр Апостолове, який об’єднав пристанційний населений пункт Апостолове і село Покровське.

Поселення мало ще дві офіційні назви-1936 року було перейменоване на Косіорове, а у липні 1938 року - у Єжово. Ця назва згодом була змінена на Апостолове.

1921 року створено перші товариства спільного обробітку землі: "Молот", "Сталь", "Рекорд" "Перемога", "Метеор". Через три роки вони об'єдналися у сільськогосподарські артілі - "Перемога", "Молот", "Культура". У 1925р. до Апостолівської сільської Ради входить 16 хуторів. У цей час у селі налічується 1302 господарства і проживає 5845 жителів. У громадському користуванні знаходиться 15129 десятин землі, поштово-телеграфне відділення, став до ладу шкіряний завод та інші підприємства, п'ять споживчих, одне “единое потребительськое общество” (ЕПО), одне сільськогосподарське кредитне товариство і дев’ять приватних торговельних закладів. У селі працювало три школи, а у 1925 році їх було вже 5 - 2 семирічні та 3 початкові, згодом було відкрито 2 середні школи.

Згідно рішення сесії ВУЦВК від 9 лютого 1923р. про районування України по обласній системі була утворена Дніпропетровська область, до складу якої став входити Апостолівський район.

Ручна праця замінювалася технікою.Зміцненню сільськогосподарських артілей значну допомогу надавала Апостолівська машинно-тракторна станція, створена у 1930 р. Вона обслуговувала 38 колгоспів, мала 64, а через 2 роки - 79 тракторів. У 1939 році колгосп "Молот" став мільйонером.

У 1939р. Апостолове було віднесено до селищ міського типу. За роки довоєнних п'ятирічок у селі побудовано нові промислові підприємства: елеватор, маслозавод, новий паровий млин, майстерні МТС. Одночасно з електрифікацією залізничної колії Запоріжжя-Довгинцеве було електрифіковано і Апостолове.

17 серпня 1941 року Апостолове окупували німецько-фашистські загарбники. Почалися страшні дні фашистської неволі.Гітлерівці розстріляли 129 жителів, у тому числі 7 дітей. У один із чорних днів окупації багато жителів міста і району було розстріляно на східній околиці Апостолового біля шляху, що веде на с. Кут (нині с. Ленінське). 229 чол., переважно юнаків і дівчат, вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Та населення не корилося загарбникам,саботувало їх накази. Комсомольці поширювали листівки із зведеннями Радінформбюро про хід боїв проти окупантів.

Поряд із цим у Апостоловому група громадян, що виступали за самостійну Україну восени 1941 року вивісили жовто-блакитний прапор на будинку управи. Це відбулося на мітингу, на якому виступив і уродженець Апостолового поет Михайло Пронченко.

На території району з грудня 1943 року розгорнула діяльність підпільно-патріотична група з 16 чоловік, якою керував Ф. О. Товмаш. Вона переховувала радистів з штабу 3-го Українськогофронту, постачала їх цінними військовими відомостями, влаштовувала диверсії на залізничному вузлі,допомагала молоді уникнути відправки до Німеччини, забезпечувала документами військовополонених, які йшли до лінії фронту.

Наступ радянських військ на Апостолівському напрямку почався 31 січня 1944 року в умовах бездоріжжя, викликаного раптовим потеплінням і дощами. В жорстоких боях війська 3-го Українського фронту прорвали оборону противника і ввечері 3 лютого 1944 року підійшли до Апостолового, де гітлерівці зосередили частини дивізій загальною чисельністю до 3 тис. чоловік. 4-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням полковника Г. Є. Кухарєва завдавала ворогові ударів з півночі і сходу, а 34-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Ф. В. Брайляна — з північного заходу і заходу. Тоді ж перейшли у наступ і основні сили 41-їта 34-ї дивізій. До 8 години ранку 5 лютого вони очистили селище від гітлерівських військ.

У боях за Апостолове багато воїнів полягло смертю хоробрих, серед них Герой Радянського Союзу майор П. О. Кашпуров, капітан В. В. Шитов та інші.За ратніподвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни близько 2 тис. жителів Апостоловогонагороджено орденами і медалями Союзу РСР, серед них підполковника Я.С.Пензева,підполковника І.А. Крамара, майора А. М. Липку, майора Г. В.Стрижака, капітана А. Д. Сніта та багатьох інших. За мужність і відвагу, проявлену в битві при звільнені нашого міста, присвоєно назву „Апостолівська” чотирьом підрозділам 3-го Українського фронту. На честь воїнів, що віддали своє життя за визволення м. Апостолового у 1969 р. споруджено Монумент Слави.

Фашисти спалили в селищі багато будинків і висадили в повітря підприємства, мости, залізничні колії. Були знищені нафтобаза, Палац культури, кінотеатр та інші будови.

Наприкінці лютого 1944 року відновлено рух по залізниці, а восени вже працювали школи, дві лікарні, МТС, цегельний завод, аптеки, бібліотеки, клуби.

Існувала карткова система постачання промисловими товарами. У Апостоловому відновили свою діяльність колгоспи „Молот”, „Культура” і „Перемога”, радгосп „Криворізький”.

У надзвичайно складних умовах відбудовувались колгоспи. В сільськогоспо­дарській артілі "Перемога", наприклад, у 1944 році не було жодної автомашини, трактора, налічувалось всього 26 голів великої рогатої худоби і 36 коней. Землю обробляли коровами і вручну.

Почали працювати цегельний і маслоробний заводи, Криворізька авторемонтна майстерня, млин, пекарня, артіль „Червона зірка”, були відкриті майстерні по ремонту та пошиву одягу і взуття, три школи, районний Будинок культури, кінотеатр „Родина”, бібліотеки, районна лікарня, аптеки, санітарно-епідеміологічна станція, та ветлікарня.

У 1950 році на фермах колгоспу "Пе­ремога" вже було понад 350 голів великої рогатої худоби, стільки ж свиней, 50 коней. Більшість трудомістких робіт виконувалася тракторами і машинами МТС.

Через три роки з цією артіллю об'єдна­лися колгоспи "Молот" та ім. Калініна. Виникло нове велике багатогалузеве госпо­дарство "Перемога", яке було зміцнене кваліфікованими кадрами, поповнене сільськогосподарською технікою.

Велику роботу по дальшому організаційному зміцненню колгоспу проведено в 1957 році. Комплексні тракторно-рільничі бригади та інші вирішальні ділянки виробництва очолили спеціалісти сільського господарства. Поряд з рільництвом значна увага приділялась розвиткові громадського тваринництва.

Особливо зміцніла економіка господарства за роки повоєнної семирічки. В 1965 році на ланах колгоспу працювало 37 тракторів, 19 ком­байнів, 17 вантажних машин.

З метою подальшої спеціалізації колгосп реорганізовано у радгосп "Апостолівський". Всі трудомісткі процеси в радгоспі повністю механізовані. Земельні угіддя його становлять 5503 га, 912 гектарів орної землі зрошуються.

Значно розширився і реконструювався залізничний вузол. Споруджено паро­возне депо, приміщення для служб дистанції колії, введено центральну сигналіза­цію. У зв'язку з будівництвом каналу Дніпро—Кривий Ріг (зданий у експлуатацію у 1961р.) створено автоколону, яка налічувала 200 автомашин, одночасно у вздовж каналу був прокладений шлях з твердим покриттям, який з'єднав Апостолове з містами Нікополь та Кривий-Ріг. Дедалі більшого розвитку набирає і місцева промис­ловість. Зросла продуктивність цегельного заводу, який випускав за місяць стільки цегли, скільки раніше давав протягом року.

В 1954 році був заснований завод металоконструкцій . Основний вид діяльності був виготовлення металевих конструкцій, теплиць, товарів народного споживання (залізні паркани, перекриття для дахів).

У лютого року в місті заснована районна друкарня.

Піднесення економіки промислових підприємств, збільшення кількості робітни­ків і службовців, а також зміна зовнішнього вигляду селища міського типу зумовили перетворення його за Указом Президії Верховної Ради УРСР у жовтні 1956 року на місто районного підпорядкування. Широко розгортається житлове будівництво. В 1966—1967 рр. здано в експлуатацію шість багатоквартирних будинків. Споруджено книжковий магазин, універмаг, дошкільний дитячий комплекс, кінотеатр на 600 місць, комбінат побутового обслуговування "Світанок", медичне містечко у райлікарні. У місті почали працювати консервний, комбікормовий заводи, завод металоконструкцій, харчокомбінат, автоматична телефонна лінія.

З 1959р. у місті було введено автобусний рух, діяло кілька маршрутів. З районного центру в усі населені пункти району прокладено шляхи з твердим покриттям. У автотранспортному підприємстві № 03131, що обслуговувало усі автобусні маршрути, налічувалося більше 100 автобусів. Місто майже повністю забезпечується питною водою. Активно проводиться газифікація житлового фонду. Кількість вулиць на початок 70-х років становить 80 із більш як 5400 будинками.

За даними Всесоюзного перепису населення на 15 січня 1959р. у Апостоловому проживало 12397 чоловік, а на 15 січня 1970 року – 17400 жителів.

У 1967 році у місті працювало 45 торговельних підприємств. У Апостоловому діють 2 лікарні на 140 ліжок, жіноча, дитяча консультації, поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, медпункти на підприємствах, на яких працюють 30 лікарів і 80 медсестер. У школах міста працюють 145 вчителів, які навчають близько 2300 учнів. Культурне життя міста забезпечують 4 масові бібліотеки, районний Будинок культури "Сучасник" і три клуби.

У 1968р. побудована нова школа - середня школа № 4. У 70-х роках створено та збудовано держплодорозсадник, будівельні організації: ПМК-205, ПМК-99, вузол зв'язку, райвійськкомат, відділення Держбанку, автовокзал, ресторан "Мрія", дитячий садок.

З 1931 року у Апостоловому виходить районна газета „Комунар степу” ( з червня 1944р. – „Вперед”, з 1962 - "Будівник комунізму", з 1998 – „Апостолівські новини”).

В 1973 році був заснований Апостолівський маслозавод. Потужність заводу була 4,3 тис. т. молочної продукції на рік.

У 1982р. відкривається новий навчальний заклад міста – філія Томаківського ПТУ №75, а з квітня 1987 року училище працює як самостійний заклад – Апостолівське ПТУ №85. Училище готує спеціалістів для сільського господарства та промисловості. Будуються нові магазини, серед них - універсам.

У 90-х роках починається масовий рух до індивідуальної трудової діяльності, у місті виникають перші кооперативи та фермерські господарства. Підприємства переходять на госпрозрахункові відносини, що у свою чергу викликає спад промислового виробництва - руйнуються економічні зв'язки із колишніми республіками СРСР, які як і Україна стали незалежними державами.

В 1991 році була проведена добудова Апостолівської загальноосвітньої школи № 3 на 350 місць.

25.05.1997 року в місті був створений притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх Апостолівської райдержадміністрації

03.05.1999 року організоване приватне підприємство – телерадіокомпанія ТРК „Атлант”, яке працює в м. Апостолове.

В м. Апостолове встановлено 2 пам’ятні стели на честь Почесних громадян міста: до 30 – річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні на знак вшанування пам’яті воїнів – визволителів міста та в 2002 році на вшанування громадян міста за трудові досягнення.

На знак вшанування пам’яті воїнів – інтернаціоналістів у лютому 1992 року встановлено пам’ятну стелу із викарбуваними прізвищами загиблих воїнів–інтернаціоналістів. 75 жителів міста виконували свій інтернаціональний обв’язок у Афганістані.

В 2002 році на знак вшанування пам’яті апостолівчан, ліквідаторів Чорнобильської трагедії, була встановлена стела. 85 жителів міста брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У 2015 році встановлено пам’ятний знак на честь вшанування учасників анти терористичної операції.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux